Олександр Качний «Земельна реформа врятує село»

Реформа аграрного сектору – один із пріоритетів економічних реформ, визначених у стратегії розвитку України на кілька наступних років. Про це неодноразово заявляв Президент України Віктор Янукович.

І якщо раніше політика у цьому секторі економіки зводилася до декларування намірів і написання програм, то нині програми починають працювати.

На думку багатьох національних і міжнародних експертів, сільське господарство – один із секторів, де знаходиться величезний нерозкритий потенціал економічного зростання України. Формування повноцінного ринку сільськогосподарських земель — найважливіший елемент реформи аграрного сектору, необхідний для підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва і збереження родючості землі. Саме про це сьогодні ми ведемо мову з головою Київської обласної ради Олександром Качним.

— Ми пережили «реформи», які розгромили сільське господарство нашої держави, — сказав на початку розмови Олександр Сталіноленович. — Але тепер нависла загроза втрати найродючіших у світі українських чорноземів.

Ще не так давно думали, що от варто роздати людям по 2 – 3 гектари землі й вони стануть щасливими. Землю було роздано, а про механізми захисту селянина ніхто не подбав. Тепер пожинаємо плоди нашого сільського «щастя». Роботи нема. Ферми в руїнах. Клуби та медпункти під замками. Тепер чуємо – «ринок землі» все налагодить. А я б сказав інакше: ринок землі поверне господаря у село, якому однаково болітиме проблема на полі і у школі. Бо ті, хто прийшов вичавити з землі за кілька років останні соки, про соціальну сферу села і чути не хочуть, а тому, на моє переконання, форму співпраці агропідприємств і сільського лідера треба закріпити законодавчо. І тоді не доведеться голові села бігати за керівником господарства по полях, аби випросити банку фарби для ФАПу чи дитсадка.

— Чи не тому за 20 років з карти України вже зникло назавжди 200 сіл?

— Нікого не буду переконувати в тому, що село, де не діє ферма, не гуде в полі трактор , приречене на вимирання. Відсутність роботи жене в місто молодь, а жменька пенсіонерів змушена доживати в забутому селі. Зовсім недавно таким селам чіпляли ярлики « неперспективні». От тепер і маємо вгрузлі по вікна хати, перекошені хвіртки, цвинтарі металобрухту на колишньому машинно-тракторному парку… Додамо до цього ще й тіньовий ринок землі, що не тільки роками гальмує інвестування у землю та АПК загалом, але й призводить до подальшої деградації селянства. На «тіньовому» ринку селяни позбавлені можливості впливати на технологічні процеси , а відтак земля деградує,знижується її родючість. Та й здавати в оренду паї часто доводиться за плату, яка значно менша за ринкову.

— Сьогодні вже мало хто сумнівається в необхідності введення ринку сільськогосподарських земель. Ви теж у числі тих, хто підтримує його введення ?

— У коментарях багатьом центральним виданням я вже наголошував про свою відкриту і зрозумілу позицію: ринок землі повинен запрацювати якомога швидше. Питання, пов’язане з дією мораторію, не просте і надто заполітизоване. Не секрет, що думки різних політичних сил щодо нього розходяться – від неприйняття самої ідеї купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, до кардинально протилежної – негайної його відміни. Проте ухвалення рішення повинно залежати не від планів політичних сил, а від реальних потреб української економіки та думки безпосередніх учасників сільськогосподарської галузі.

Нескладно помітити , що у нас так і не відбулося очікуваного підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, не було досягнуто належного рівня продовольчої безпеки, були втрачені зовнішні аграрні ринки України. А якість життя селян, які одержали паї ще на початку 90-х, катастрофічно знизилася замість того, щоб покращитися внаслідок ефективного використання земель. Важливо зрозуміти, чому це відбулося. Причиною стала відсутність ринку землі , коли орендар не бачив сенсу в поліпшенні якості земель або довгостроковому підвищенні їхньої продуктивності. Тож чи не настав час припинити котитися в аграрну прірву?

Київщина — потенційно багатий регіон, і якщо відкриють легальний ринок землі, то перспективи аграрного сектору зростуть у геометричній прогресії.

Ті, хто проти створення ринку землі — це все більше політики-теоретики, ну і звичайно ті, у кого власної землі немає. Важливо зробити правильну оцінку землі і визначити право оперувати ринком землі, створити банк землі, який буде визначати критерії для покупців і контролювати їх дотримання.

— Роками аграрний сектор потерпав від нестачі власних обігових коштів, доступних кредитів. Можливо ,з січня наступного року вдасться розрубати фінансовий зашморг у цій сфері?

— Саме дія мораторію і перешкоджає надходженню вкрай потрібних аграрному сектору інвестицій. Внаслідок того, що земля не може бути об’єктом застави, сільськогосподарські товаровиробники позбавлені доступу до довготермінових кредитних ресурсів.

Залучення інвестицій і кредитів в аграрний сектор є найважливішим чинником розвитку галузі. Але повноцінне фінансування неможливо забезпечити без права власності на землю. Приватні інвестори бояться вкладати гроші в те, що їм не належить і продовжують розцінювати сільське господарство як галузь із підвищеними ризиками для вкладення капіталу. Зі створенням прозорого ринку землі вибудуються нові фінансові можливості у аграріїв, які зможуть працювати з банками за новими схемами. І тоді зрушиться з мертвої точки вирішення ще одного питання – залучення агроінвестицій.

Іпотека землі, або власність на землю стане базовим інструментом. Вона принципово спростить процедури, здешевить кредити і зробить юридично захищеними ці інструменти. За оцінками фахівців , в 2-3 рази можна підняти продуктивність села, якщо інвестувати в землю.

Україна володіє надзвичайно потужним земельним потенціалом. За цим показником вона належить до десяти найбагатших країн світу і не має собі рівних у Європі. Але рівень його користування поки що дуже низький.

Практика інших країн (країни Європейського Союзу, у тому числі Східної Європи, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія), де існує повноцінний ринок землі сільськогосподарського призначення, продемонструвала, що спроби спекуляції землею були зупинені законодавчо.

— То що ж необхідно зробити, аби не “набити гулі”?

— Для переходу до цивілізованих ринкових відносин в аграрній сфері доцільно не встановлювати заборони, а формувати земельне законодавство, яке розширюватиме права та свободи громадян і надасть їм можливість вільно розпоряджатися своїм майном. Нічого дивного у тому, що в світі, де ціна на продовольство постійно зростає, а ресурси для його виробництва не збільшуються, земля, як основа для сільгоспвиробництва, перетворюється на стратегічну власність. Доки ж ми будемо дискутувати? Чи не пора гуртом аграрного воза рятувати?